Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Особа звернулась до суду з позовом до сільської ради, районної державної адміністрації та управління Держгеокадастру та просила визнати право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 6,88 гектарів, в тому числі 6,69 гектарів ріллі, 0,19 гектарів під будівлями, лісами та іншими угіддями у порядку спадкування після смерті її чоловіка.
Позивач посилалась на те, після смерті її чоловіка відкрилася спадщина, до складу якої входить право постійного користування земельною ділянкою площею 6,88 гектарів, в тому числі 6,69 гектарів рілля, 0,19 гектарів під будівлями, лісами та іншими угіддями, наданої спадкодавцеві для ведення фермерського господарства на підставі державного акту на право постійного користування. Вказувала, що вона на підставі ст. 1261 ЦК України має право на спадкування у першу чергу. У жовтні 2015 року Позивач звернулася до нотаріуса з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, але нотаріус постановою відмовив у вчиненні нотаріальної дії.
Суд першої інстанції задовольнив позов в частині вимог до управління Держгеокадастру та визнання за Позивачем права постійного користування земельною ділянкою загальною площею 6,88 гектарів, в тому числі 6,69 гектарів ріллі, 0,19 гектарів під будівлями, лісами та іншими угіддями.
Суд апеляційної інстанції за апеляційною скаргою прокуратури в інтересах держави в особі управління Держгеокадастру рішення суду першої інстанції скасував та у задоволенні позову відмовив.
В обґрунтування прийнятого рішення апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції не звернув належної уваги на те, що право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) в силу вимог ЦК України та ЗК України виникає саме на підставі договору, укладеного між власником земельної ділянки та землекористувачем.
Так, згідно зі ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Частиною 1 ст. 407 Цивільного кодексу України передбачено, що право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.
Відповідно до ч.2 ст. 407 ЦК України у редакції, що діяла на час відкриття спадщини, та ч. 2 ст. 102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.
Спадкодавець користувався земельною ділянкою не на підставі договору емфітевзису, а на підставі державного акту на право постійного користування землею.
Апеляційний суд вказав, що висновки суду першої інстанції про те, що ст. 1225 ЦК України передбачена можливість успадкування права постійного користування земельною ділянкою і таке право Позивачем було успадковане, не узгоджуються з вимогами чинного законодавства, зокрема ч. 1 ст. 407 ЦК України та ст. 102-1 ч. 1 ЗК України, якими передбачено лише договірний порядок установлення емфітевзису та не передбачено судового порядку його встановлення.
ВССУ погодився з рішенням апеляційного суду, відмовив у задоволенні касаційної скарги Позивача та також зазначив, що ЦК України не передбачено можливість успадкування права постійного користування земельною ділянкою та не передбачено судового порядку встановлення емфітевзису (ухвала ВССУ від 13.03.2017 у справі № 313/1730/15-ц).
_03_03.png)
